Наприкінці серпня та на початку вересня 2011 року вперше в Україні відбулися дві школи для тренерів з орієнтування та мобільності. Реалізувала цей проект Всеукраїнська молодіжна громадська організація інвалідів з вадами зору «Генерація успішної дії» за фінансової підтримки Міністерства соціальної політики України та Державної служби з питань інвалідів та ветеранів України. Кожна школа тривала протягом 7 днів. Перша школа відбувалась у Києві з 22 серпня, друга - в Євпаторії, на базі санаторію ім. Наговіцена, з 5 вересня. Проводив обидві школи тифлопедагог, реабілітолог, інструктор з ОіМ, який наразі працює завідувачем відділення педагогічної реабілітації Київського міського Центру соціальної, професійної та трудової реабілітації інвалідів Свєт Євгеній Олександрович. Слухачі отримали оглядовий курс „Основи знань з методики викладання просторового орієнтування сліпих”. Школи проводились у вигляді навчально-практичного семінару де слухачі разом із теоретичним блоком спробували реалізувати набуті знання на практиці. Основні теми, які розглядалися на семінарі: • Мотивація до навчання орієнтуванню та мобільності • Формування та вдосконалення просторових уявлень сліпих • Методика використання вправ та ігор при навчанні орієнтуванню та мобільності • Методика орієнтування в мікро та макро просторі • Вивчення та проходження маршруту різної важкості • Громадський транспорт; користування та безпека • Психологія спілкування та комунікацій на маршруті • Методика та техніка супроводу незрячих • Методика проведення аудита доступності для інвалідів по зору оточуючого середовища Участь у заході взяли студенти профільних вузів, працівники реабілітаційних центрів для незрячих, соціальні педагоги, вчителі шкіл для дітей з вадами зору та інші особи, які працюють з незрячими і планують у подальшому застосовувати набуті знання на практиці. Всі слухачі були розподілені на дві групи. Одна група – це демогрупа, друга – група спостерігачів. Демогрупу складали незрячі, до групи спостерігачів входили особи, що прагнули оволодіти мистецтвом супроводу та ознайомитися з роботою інструктора з орієнтування та мобільності чи вдосконалити свої знання та вміння.. Кожен з групи спостерігачів опікувався членом демогрупи, водночас навчаючись сам. Якщо дозволяв час, група спостерігачів могла відчути на собі, що означає пересуватись, не покладаючись на свій зір. Для цього вдягались спеціальні пов’язки на очі. Треба було зробити теж, що перед цим робила демогрупа:виконати якусь вправу чи пройти маршрутом. Це допомагало наблизитися до розуміння стану незрячої людини та стати більш пильним та уважним. Для членів демогрупи подібні заняття були чудовою нагодою вдосконалити свою техніку орієнтування. А для групи спостерігачів це була можливість відчути на собі всю складність та відповідальність роботи інструктора з орієнтування. Враховуючи обмеженість у часі та обсяг матеріалу, працювати доводилось інтенсивно. Проте працювати було надзвичайно цікаво. В групі слухачів створився сприятливий психологічний мікроклімат, що дуже сприяло плідній роботі. Окремо варто зазначити, що велику роль у створенні такої атмосфери відіграла особистість самого тренера. Оскільки це людина захоплена своєю справою, яка дуже відповідально ставиться до своєї роботи. Окрім того, маючи чудове почуття гумору та вміючи організовувати роботу у групах, Євгеній Свєт викладав матеріал цікаво та доступно. Звісно, за такий короткий час можна лише ознайомитися зі складною та відповідальною роботою супроводжуючого та інструктора. А для подальшого вдосконалення набутих знань та навичок., окрім бажання, потрібна довга та відповідальна робота та самовдосконалення. Всі слухачі школи одностайно висловились за необхідність продовження та розвитку проведення таких шкіл у подальшому та необхідності проводити заняття з підвищення кваліфікації інструкторів з орієнтування. На жаль, насьогодні в Україні існують дві основні перешкоди для розвитку навчання орієнтуванню та мобільності. Перша проблема – це відсутність структури, яка б готувала самих інструкторів з орієнтування та мобільності. А кількість інструкторів, які працюють дуже обмежена і не може задовольнити усі потреби. Друга проблема – це відсутність в Україні реабілітаційних центрів, які б допомагали незрячим опановувати вміння орієнтуватися та бути максимально мобільними і вільними у пересуванні. Тому створення структур по підготовці інструкторів та реабілітаційних центрів є конче необхідним та навіть життєво важливим для інвалідів по зору. І тут суттєвими є небайдужість та активна позиція як кожної окремої людини так і громадських організацій інвалідів по зору в цілому. Адже тільки спільні зусилля можуть змінити ситуацію накраще. Самборська Анна