С.А. Васін, кандидат економічних наук Методика адаптації незалежного тестування для його доступності незрячим розроблено в рамках проекту всеукраїнської молодіжної громадської організації інвалідів з вадами зору "Генерація успішної дії" у співпраці з Навчально-інформаційним комп'ютерним центром Українського товариства сліпих та Українським центром оцінювання якості освіти за фінансової підтримки Міжнародного фонду "Відродження" Київ - 2010 Зміст Передмова 1. Загальні проблеми освіти сліпих: історичний аспект і сучасний контекст 1.1. Освіта сліпих як запорука їх нормальної життєдіяльності 1.2. Досягнення і суперечності радянської доби у сфері спеціальної освіти 1.3. Основні тенденції в освіті незрячих у період незалежності України 2. Потреби інвалідів по зору в умовах впровадження незалежного зовнішнього оцінювання 2.1. Практичний характер проблеми в сучасних українських умовах 2.2. Російський досвід участі осіб з глибокими порушеннями зору у єдиному державному екзамені 2.3. Досвід вступу сліпих абітурієнтів до Вищої школи у Польщі 3. Адаптація зовнішнього незалежного оцінювання в Україні до можливостей осіб з глибокими порушеннями зору 3.1. Підготовка екзаменаційних завдань для осіб з глибокими порушеннями зору 3.2. Особливості друкування тестових завдань шрифтом Брайля 3.3. Технологічні умови друку шрифтом Брайля тестових завдань 3.4. Умови проведення зовнішнього незалежного оцінювання 3.5. Виконання тестових завдань 3.6. Особливості оцінювання знань слабозорих абітурієнтів 3.7. Альтернативні моделі адаптації зовнішнього незалежного оцінювання для осіб з глибокими порушеннями зору 4. Система заходів по впровадженню участі сліпих абітурієнтів у загальнонаціональному зовнішньому незалежному оцінюванні 4.1. Створення механізму співпраці 4.2. Підготовка і проведення експерименту 4.3. Передумови повноцінної участі сліпих абітурієнтів у зовнішньому незалежному оцінюванні Висновки Передмова З утвердженням в Україні загальнонаціонального зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень як основного засобу відбору до лав студентів вищих навчальних закладів у межах державного замовлення відкрилась нова сторінка у розвитку вищої освіти. Ця система дає великі надії на більш якісний і справедливий відбір з числа абітурієнтів, а разом з тим - на більш повне задоволення суспільних потреб у якісних кваліфікованих фахівцях різних галузей економіки та соціальної сфери. Проте ця надія на справедливість обійшла таку категорію населення, як люди з глибокими порушеннями зору. Як це часто трапляється, про можливість для них брати участь у зовнішньому незалежному оцінюванні держава не подумала. Проблему створення умов доступності зовнішнього незалежного оцінювання для сліпих вперше підняли представники громадськості, а саме Всеукраїнська молодіжна громадська організація інвалідів з вадами зору "Генерація успішної дії". Саме ті люди, які могли б спокійно користуватись наданими їм пільгами і не намагатись ускладнити собі життя, зрозуміли, що неможливість участі у зовнішньому незалежному оцінюванні порушує їх громадянські права, а у кінцевому підсумку робить менш захищеними в умовах нестабільності законодавства, нерівності доступу до освіти, жорсткої конкуренції на ринку праці. Почалися звернення до Міністерства освіти і науки України, на які практично ніхто не відповідав. Далі вдалося дійти порозуміння з Українським центром оцінювання якості освіти. Підтримав ініціативу молоді і Навчально- інформаційний комп'ютерний центр Українського товариства сліпих. Врешті, були вироблені загальні підходи щодо необхідності розробки методики адаптації зовнішнього незалежного оцінювання до можливостей людей з глибокими порушеннями зору. Ці підходи покладені в основу Проекту, фінансову підтримку на реалізацію якого погодився надати Міжнародний фонд "Відродження". Ця методика і пропонується увазі зацікавлених осіб. Зробимо лише одне попереднє зауваження. Складність проблеми і безпосередня відсутність важливих передумов для її негайного вирішення не дає можливості у повній мірі накреслити всі елементи потрібної адаптації зовнішнього незалежного оцінювання. Запропоновану методику слід, скоріше, розглядати як «до рожну» карту для поетапного вирішення поставленої проблеми. Якщо ми зможемо переконати дотичних до цих питань осіб у невідворотній необхідності такої адаптації і якщо запропонований нами шлях буде визнаний за правильний, ми вважатимемо своє завдання виконаним. І ще одне уточнення від автора. Насправді методику треба розглядати як результат колективної творчості учасників Проекту, оскільки її компоненти та конкретні положення були визначені в ході його реалізації і спільного виконання передбачених ним заходів. 1. Загальні проблеми освіти сліпих: історичний аспект і сучасний контекст Розгляд проблем вступу інвалідів з вадами зору до вищих навчальних закладів повинен випливати з цільових завдань, що стоять перед цією категорією населення на її життєвому шляху. Суттєва втрата або повна відсутність зору докорінно змінює умови існування людини, розвитку її особистості, реалізації фізичних та інтелектуальних здібностей. Відповідність цих факторів життєдіяльності інваліда його природним можливостям вирішальним чином залежить від того, в якій мірі та у яких формах він включений до суспільно корисної праці як способу забезпечення реалізації потреб людини. 1.1. Освіта сліпих як запорука їх нормальної життєдіяльності Історично праця інвалідів по зору була тісно пов'язана з рівнем їх освіти. Але переважно цей зв'язок носив негативний характер, тобто найбільш прийнятною вважалася така праця, яка потребує меншого освітнього рівня. Зумовлювалося це тим, що часткова або повна втрата зору безпосередньо означає недоступність візуальної інформації, включно з зображеннями літер, малюнків, відео. Оскільки ж саме донесення такої інформації до учня становить левову частку будь-якого освітнього процесу, цей процес виявлявся безпосередньо недоступним для сліпих. Невипадково вищим досягненням французького просвітництва XVIII сторіччя вважається початок систематичного навчання сліпих, якого домігся французький педагог Валентин Гаюї, продемонструвавши результати своєї праці зі сліпим учнем Французькій академії. День народження Валентина Гаюї - 13 листопада - за рішенням Юнеско було визнано Міжнародним днем сліпих. І вкрай символічно те, що саме досягнення в освіті сліпих стали виразником цивілізаційного ставлення суспільства до становища цієї категорії населення в цілому. Ми не будемо зупинятися на тих етапах, які пройшла освіта сліпих раніше, ніж їм стали доступними основні форми навчання, що застосовуються у сучасному суспільстві для його здорових членів. Але слід підкреслити, що і в другій половині XX сторіччя переважна більшість інвалідів по зору мала практичний доступ лише до середньої освіти, а за підсумками шкільної освіти займалася нескладною фізичною працею на спеціально створених підприємствах. В Україні такі підприємства існували в системі Українського товариства сліпих (УТОС). 1.2. досягнення і суперечності радянської доби у сфері спеціальної освіти У 70-і - 80-і роки XX сторіччя в Україні тільки близько 10 відсотків сліпих продовжували свою освіту після середньої школи. З-поміж можливостей отримання середньої спеціальної освіти варто зазначити лише музичну та медичну (за спеціальністю масажист) освіту. Вища освіта була доступною за більш широким спектром, який включав як гуманітарний (історія, філологія, правознавство тощо), так і природничий профілі (фізика, математика, кібернетика). Доступність вищої освіти для інвалідів по зору визначалася наявністю деякого обсягу підручників та навчальних посібників шрифтом Брайля, розповсюдженням побутових магнітофонів та диктофонів, на які зрячими помічниками начитувались книжки або записувались лекції, а також урахуванням лекторами при проведенні аудиторних занять специфіки сприйняття сліпих студентів, інтегрованих у звичайні навчальні групи. Наприклад, шляхом повторення вголос того, що лектор пише на дошці. У зв'язку з додатковими видатками, що вимагалися від сліпого студента для начитування інформації в аудіоформі, держава надавала таким студентам фінансову допомогу як доплату до стандартної стипендії. Так само державним коштом (переважно у Москві) видавалися ті досить незначні обсяги брайлівської літератури, яка ставала в пригоді незрячим студентам. Крім того, УТОС субсидував купівлю сліпими студентами магнітофонів та друкарських машинок. Все це полегшувало процес навчання у ВНЗ, але основною проблемою для сліпого студента ставала можливість працевлаштування за спеціальністю після закінчення навчання. Говорячи коротко, основними проблемами були як неадаптованість умов праці незрячого фахівця до його можливостей, так і (головним чином) несприйняття суспільством незрячого фахівця як повноцінного його члена. Деяких заходів для вирішення цих проблем держава вживала. Наприклад, згідно з Положення про молодих спеціалістів інвалідам гарантувалося працевлаштування за місцем проживання. Але на практиці керівники відповідних установ, як правило, знаходили відмовки, аби не брати на роботу сліпих фахівців. Ця ситуація мала два основних наслідки. З одного боку, значна кількість незрячих фахівців так і не знаходила собі роботи за спеціальністю і вимушена була йти працювати на підприємства УТОС у якості простих некваліфікованих робітників. З іншого боку, керівники ВНЗ або їх підрозділів, до сфери відповідальності яких було віднесено сприяння у працевлаштування випускників з глибокими порушеннями зору, досить часто перешкоджали вступу сліпих до певних ВНЗ або на певні спеціальності. При цьому брутально знижувались оцінки на вступних іспитах, невмотивовано відмовлялося у прийомі документів або наполегливо рекомендувалося вступати на вечірню чи заочну форми навчання, після яких сліпі випускники не мали гарантій щодо працевлаштування. Усі ці фактори суттєво обмежували кількість незрячих студентів. Проте треба зазначити, що питома вага випускників шкіл сліпих, які прагнули отримати вищу чи середню спеціальну освіту, у цей період була відносно невеликою. Більшість сліпих молодих людей свідомо задовольнялася роботою на підприємствах УТОС, яка забезпечувала пристойний рівень життя (необтяжлива праця, прийнятна платня, пільги з надання житла, санаторного лікування, придбання дефіцитних товарів). Незрячі студенти та фахівці, опиняючись поза системою УТОС у своїй навчальній чи професійній діяльності, позбавлялися більшості тих соціальних гарантій, якими послуговувались їхні колеги, працюючи на підприємствах УТОС. Тому вибір на користь навчання у ВНЗ, як правило, робили лише непересічні інваліди по зору, готові долати неабиякі додаткові життєві труднощі. Слід підкреслити, що ніяких пільг щодо вступу до ВНЗ держава не надавала. Окрім наведених вище форм сприяння самому процесу навчання сліпих студентів у ВНЗ, головною передумовою такого навчання і безпосередньою перспективою вступу до ВНЗ на конкурсних засадах було забезпечення повноцінної середньої освіти у спеціальних школах для сліпих дітей. У ті часи середню освіту надавали лише Харківська та Львівська школи- інтернати для сліпих дітей. Якщо у повоєнні десятиліття у школах для сліпих існувала система іспитів, аналогічна масовій школі, то у 70-і - 800-і роки її було скасовано. Проте рівень забезпечення дітей підручниками та літературою для позакласного читання шрифтом Брайля був досить високий. Крім того, існувала ціла система рельєфних та об’ємних (повномірних) наочних посібників - карт, схем, малюнків, муляжів, макетів, опудал (скелетів), конструкторів, а також аудіо-та відеоматеріалів, що коментувалися вчителем. Разом з усними розповідями вчителів на уроках все це давало практично повний доступ до обов'язкової навчальної інформації. Робота на уроках доповнювалася екскурсіями до музеїв, культпоходами до театрів тощо. Це сприяло як більш широкому навчанню та естетичному вихованню, так і знайомству з міською інфраструктурою, що потім ставало в пригоді у дорослому житті. Що стосується розвитку писемної культури та контролю знань, ці елементи навчання забезпечувалися глибоким оволодінням шрифтом Брайля як учнями, так і тифлопедагогами, які могли і навчити цим прийомам і ретельно перевірити письмові роботи. 1.3. Основні тенденції в освіті незрячих у період незалежності України 90-і роки стали переломними у системі освіти інвалідів по зору, як, власне, і у основних формах їхньої життєдіяльності. Тут збіглись у часі відразу кілька вагомих чинників. Впровадження ринкових відносин різко погіршило умови функціонування підприємств УТОС. За короткий період чисельність інвалідів по зору, що на них працюють, скоротилася приблизно у чотири рази. Внаслідок того, що значна частина тих, хто залишився працювати, зайнятий неповний день, середня заробітна плата по Україні у цієї категорії зайнятих не перевищує мінімальну оплату праці. Вакантних робочих місць практично немає, і тому випускники шкіл для сліпих при бажанні працювати на цих підприємствах деколи вимушені стояти у черзі на прийняття на роботу по кілька років. Суттєвим наслідком цих економічних процесів стало прагнення значної частки випускників шкіл сліпих отримати середню спеціальну або вищу освіту. Проте одночасно відбулася тотальна комерціалізація вищої освіти, і ціни за навчання постійно зростають. Очевидно, більшість сліпих, що прагнуть вчитися, належать до малозабезпечених верств населення, і це зробило їх неконкурентноздатними на конкурсі гаманців. Після розпаду Радянського Союзу Україна виявилася на 89 відсотків від колишнього рівня позбавленою бази випуску літератури та спеціальних посібників для освіти сліпих дітей, які, в основному, вироблялися в Росії. При цьому загальні фінансові труднощі та відсутність належної державної політики щодо освіти інвалідів не дозволили відтворити подібну базу в Україні. Рік у рік старі книги та посібники зношуються і зникають. До того ж, далеко не всі вони за ідейним змістом можуть використовуватись в українській школі. Отож, матеріальні підвалини повноцінної середньої освіти в школах для сліпих України дедалі руйнуються. У 90-і роки почалися революційні зрушення у доступі сліпих до інформації. В першу чергу це відбулося завдяки створенню та стрімкому поширенню комп'ютерних програм синтезу мови, які зробили доступною для сліпих текстову інформацію на моніторі комп'ютера. На додаток, слабозорі люди отримали доступ до програм збільшення зображення. Дещо повільніше, але так само революційно впроваджуються засоби рельєфнокрапкового відображення інформації на моніторі комп'ютера (брайлівські або тактильні дисплеї), а також різноманітні оптичні та електронні відеозбільшувачі. Незважаючи на значну вартість новітніх технічних та програмних засобів, а також попри недолугість державної політики у цій галузі, адаптивні технології доступу до інформації вже використовуються практично всіма незрячими студентами та фахівцями. Хоча і вкрай повільно, вони впроваджуються і в навчальний процес у середній школі. Таким чином, виникають об'єктивні передумови для значного покращання рівня шкільної освіти сліпих. Ще одним системоутворюючим фактором, на який треба звернути увагу, стали зрушення у соціальній політиці держави. Змінюється суспільне ставлення до інвалідів, питання їх інтеграції у суспільне життя від гасел переходять до конкретного вирішення. І однією з найважливіших галузей реабілітації інвалідів визнано створення умов для їх якісної освіти. Враховуючи наведені вище чинники, стає очевидним, що інвалід по зору виявився неконкурентноздатним при вступі до ВНЗ як через погіршання матеріальних умов (а подекуди і загального рівня) шкільної освіти, так і через надмірну комерціалізацію вищої освіти. Це призвело до формування системи пільг, що полегшують, зокрема, вступ до ВНЗ бажаючим випускникам шкіл сліпих. Водночас держава зняла з себе зобов'язання по сприянню у працевлаштуванні випускників ВНЗ, що припинило опір навчанню сліпих студентів з боку певних чиновників. З урахуванням безперспективності роботи на підприємствах УТОС та завдяки новим інформаційним технологіям кількість незрячих студентів почала стрімко зростати. Проте слід відзначити, що внаслідок негативних тенденцій у шкільній освіті сліпих, зумовлених руйнуванням матеріально-технічної бази реабілітаційних засобів навчання, якість знань у деяких незрячих студентів також знизилася. Якщо раніше студентами, як правило, ставали найбільш підготовані і мужні сліпі люди, тепер мотивом навчання часто стає відсутність інших форм своєї самореалізації, і, отримавши одну освіту, незрячі випускники готові оволодівати ще якоюсь іншою професією, аби не постати перед жорстокою проблемою працевлаштування. І варто підкреслити, що ринок праці не робить ніяких знижок, до яких сліпі студенти призвичаюються, починаючи ще зі шкільної лави, продовжуючи пільговим вступом до ВНЗ і закінчуючи поблажливим ставленням до них у стінах вишів. У будь-якому разі виявляється, що пільги, отримані під час навчання, стають перешкодою при вирішенні проблеми працевлаштування. Це випливає як з того, що зниження вимог до учня чи студента не сприяє якості його знань, так і з того, що психологічно він звикає до спеціальних умов сприяння і соціального комфорту, чого йому аж ніяк не доводиться чекати на ринку праці. Хоча ці обставини не можна вважати найбільш суттєвими у визначенні долі незрячого фахівця у його трудовому житті, але свій вагомий негативний внесок у життєдіяльність інваліда по зору вони, безумовно, роблять. 2. Потреби інвалідів по зору в умовах впровадження зовнішнього незалежного оцінювання 2.1. Практичний характер проблеми в сучасних українських умовах Суперечливість проблем освіти сліпих стає особливо виразною після впровадження в Україні системи зовнішнього незалежного оцінювання. Предметом нашого дослідження не є аналіз переваг та недоліків цієї системи, і ми виходимо з неї як з об'єктивного чинника, що у той чи інший спосіб впливає на рівень та можливості отримання освіти людьми з глибокими порушеннями зору. Перш за все слід зупинитись на правових аспектах, що зумовлюють стан інвалідів по зору після впровадження системи зовнішнього незалежного оцінювання. Треба зазначити, що в законодавчу базу постійно вносяться певні зміни щодо прав інвалідів при вступі до вищих навчальних закладів. За основу візьмемо ситуацію, яку передбачено для 2010 року. Відповідно до статті 22 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (в редакції Закону № 1000-V від 03.05.2007) у разі складення вступних іспитів (вступних випробувань) з позитивним результатом до вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації зараховуються поза конкурсом діти-інваліди та інваліди першої і другої груп, яким не протипоказане навчання за обраною спеціальністю, до професійно- технічних навчальних закладів - діти-інваліди та інваліди, яким не протипоказане навчання за обраною професією (спеціальністю) та спеціалізацією. За інших рівних умов переважне право на зарахування до вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладів мають інваліди та діти з малозабезпечених сімей. Відповідно до пункту 8.1. Умов прийому до вищих навчальних закладів України, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 18.09.2009 № 873, право брати участь у конкурсі за результатами вступних екзаменів з конкурсних предметів у вищому навчальному закладі або за результатами зовнішнього незалежного оцінювання за їх вибором мають особи з обмеженими фізичними можливостями (інваліди I та II груп, діти-інваліди). Відповідно до пункту 13.1. цих Умов зараховуються поза конкурсом інваліди I та II груп та діти-інваліди віком до 18 років, яким не протипоказане навчання за обраним напрямом (спеціальністю), відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Відповідно до пункту 13.3. цих Умов кількість місць для осіб, визначених у пункті 13.1, установлюється приймальною комісією вищого навчального закладу за погодженням з Міністерством освіти і науки України і не повинна бути менше 25 відсотків обсягу державного замовлення з кожного напряму підготовки (спеціальності), доведеного вищому навчальному закладу. У випадку встановлення такої квоти зарахування осіб, визначених у пункті 13.1, відбувається відповідно до суми набраних балів за сертифікатом Українського центру оцінювання якості освіти (одержання відповідної кількості балів на вступних випробуваннях, які проводить вищий навчальний заклад) та середнього бала документа про повну загальну середню освіту. Підіб'ємо підсумки. Незрячий учень, закінчуючи середню школу, отримує атестат (документ про повну загальну середню освіту), хоча і звільняється від випускних іспитів (атестації). При вступі до ВНЗ він має вибір між проходженням зовнішнього незалежного оцінювання і внутрішнім конкурсом у ВНЗ. Оскільки умови для проходження сліпими зовнішнього незалежного оцінювання не створені, цей вибір є суто формальним. Варто відзначити, що ще два роки тому у відповідних документах прямо вказувалося на можливість ситуації, коли Український центр оцінювання якості освіти не в змозі організувати тестування інвалідів, що й викликало потребу у дозволі на участь у внутрішньому конкурсі у ВНЗ. Тепер така ситуація сором'язливо замовчується, і робиться вигляд, що має місце право на вибір. Ще однією відмінністю є те, що тоді в якості форми внутрішнього конкурсу у ВНЗ визначалася співбесіда. Зараз же сам ВНЗ визначає форму такого конкурсу. Якщо ще минулого року достатньою умовою проходження внутрішнього конкурсу у ВНЗ було отримання 124 балів (позитивний результат), то для 2010 року ситуація суттєво змінилася: тепер за пільговиками закріплюється лише 25 відсотків місць від обсягу державного замовлення. Це означає, що при більшій кількості пільговиків, що претендують на вступ за певним напрямом (спеціальністю), відбуватиметься конкурс між самими пільговиками. Інакше кажучи, загальний позитивний результат здавання іспитів чи проходження співбесіди вже не даватиме гарантії вступу до ВНЗ. Таким чином, звільняючись від обов’язкового зовнішнього незалежного оцінювання, сліпий абітурієнт потраплятиме до іншої конкурсної системи, де він опиниться у нерівних умовах з іншими пільговиками. По-перше, внутрішні конкурси у ВНЗ так само не адаптовані до можливостей сліпих, як і зовнішнє незалежне оцінювання. По-друге, право ВНЗ самостійно визначати форму внутрішнього конкурсу знов-таки може зіграти проти сліпих. По-третє, сліпі випускники шкіл не готові до здавання вступних іспитів через відсутність такого досвіду на шкільній лаві. По-четверте, виринають всі ті недоліки шкільної освіти сліпих, про які говорилося у першому розділі. Хоча порівняння складності і важкості різних форм (нозологій) інвалідності є невдячною, а часто і неетичною справою, не можна не звернути увагу на нерівність умов для різних пільгових груп. Усі пільговики, що не є інвалідами по зору, можуть читати звичайний плоскодрукований текст і (за зовсім невеликим винятком) власноруч писати плоским шрифтом. Таким чином, вони не мають тих жорстких обмежень у доступі до інформації, з якими постійно стикаються сліпі. Очевидно, що при підготовці до екзаменів та при їх здаванні це створює суттєво нерівні умови. На нашу думку, всі ці обставини яскраво свідчать, що питання про проходження сліпими зовнішнього незалежного оцінювання не є лише загальною вимогою щодо дотримання громадянських прав людини. При вирішенні практичних проблем участі сліпих у цьому процесі виявиться, що саме у такий спосіб їх права будуть насправді захищеними. Цей висновок можна обґрунтувати хоча б тим, що створення єдиних стандартів проходження сліпими зовнішнього незалежного оцінювання усуватиме можливі свавільні рішення приймальних комісій ВНЗ при визначенні умов та форм проведення внутрішніх конкурсів. Враховуючи нестабільність чинного законодавства, ситуація не на користь сліпих абітурієнтів може ще більше змінитися. Наприклад, ВНЗ, самостійно визначаючи умови внутрішнього конкурсу, будуть вимагати сертифікати Українського центру оцінювання якості освіти (яких сліпі не матимуть) на додачу до здавання іспитів у межах внутрішнього конкурсу. Може бути зменшеною і квота для пільговиків при одночасному розширенні пільгових категорій. Тому заходи зі створення умов участі інвалідів по зору у зовнішньому незалежному оцінюванні повинні носити превентивний характер. 2.2. Російський досвід участі осіб з глибокими порушеннями зору у єдиному державному екзамені У Росії зовнішнє незалежне оцінювання проводиться у формі єдиного державного екзамену. Громадські організації інвалідів по зору почали боротьбу за можливість для сліпих брати у ньому участь на рівних умовах ще з 2002 року. На сьогоднішній день державою визнано за інвалідом право на вибір способу вступу до ВНЗ - через внутрішній конкурс чи через єдиний державний екзамен. Держава визнає також необхідність адаптації умов проведення єдиного державного екзамену до можливостей людей з глибокими порушеннями зору. При вступі через механізм внутрішнього конкурсу інваліди по зору зберігають за собою пільги, подібні до тих, що існують в Україні. Проте однією з проблем стає те, що деякі виші обов'язковою умовою прийому абітурієнтів висувають наявність сертифікату про зданий єдиний державний екзамен. Це поставило перед сліпими проблему участі в ньому у конкретну площину. Ініціаторами включення дітей з вадами зору до участі в єдиному державному екзамені стали батьки дітей, що навчались у Санкт-Петербурзькій школі для сліпих. Їх підтримав педагогічний колектив школи. Саме школа для сліпих у Санкт-Петербурзі стала експериментальним майданчиком для опрацювання методики створення умов участі сліпих абітурієнтів у єдиному державному екзамені. На сьогоднішній день цей процес вийшов далеко за межі експерименту, і у 2009 році понад 600 разів діти з глибокими порушеннями зору здавали єдиний державний екзамен з різних дисциплін. Понад 80 відсотків учнів шкіл для сліпих Москви та Санкт-Петербурга вважають за краще вступати до ВНЗ саме через єдиний державний екзамен (на периферії Російської Федерації ставлення до цих новацій поки що більш прохолодне). На початку листопада 2009 року у Федеральному інституті розвитку освіти Міністерства освіти і науки Російської Федерації було проведено круглий стіл, присвячений аналізу участі інвалідів по зору у вступній кампанії 2009 року через механізм єдиного державного екзамену. До участі в роботі круглого столу було запрошено і українську делегацію з числа виконавців цього Проекту, що й дало змогу познайомитись з відповідним російським досвідом. В цілому процес участі сліпих абітурієнтів у єдиному державному екзамені можна представити за такою схемою: На замовлення Міністерства освіти і науки друкарня рельєфнокрапкового шрифту у Санкт-Петербурзі виготовляє екзаменаційні завдання, беручи на себе зобов'язання з дотримання таємниці. Екзаменаційні завдання є адаптованими в частині відтворення графічної інформації. Проголошується принцип рівності цих завдань за складністю із завданнями для всіх учасників здавання єдиного державного екзамену. Незрячий абітурієнт отримує екзаменаційні завдання шрифтом Брайля у вигляді контрольно-вимірювальних матеріалів. Йому надається також зошит зі спеціального паперу для письма шрифтом Брайля, який має відповідну печатку. Сліпий абітурієнт виконує завдання шляхом ведення записів у наданому зошиті. На виконання письмової роботи він додатково отримує півтори години, що зумовлено технічними особливостями читання та письма шрифтом Брайля. Цей додатковий час розглядається не як певна пільга, а як компенсація специфічних технічних умов читання та письма. Виконані завдання передаються комісії тифлоперекладачів, які володіють шрифтом Брайля (проте не є фахівцями у даній дисципліні). Члени комісії читають виконане завдання та переносять його зміст плоским шрифтом до стандартного екзаменаційного бланку. Після цього регіональні екзаменаційні комісії на загальних підставах оцінюють виконане завдання. При складанні єдиного державного екзамену учнями шкіл для слабозорих дітей є свої особливості. Держава бере на себе зобов'язання створити належні умови для таких дітей. До цих умов відносяться: - забезпечення абітурієнтів спеціальною збільшувальною технікою для читання та письма; - надання додаткової однієї години для виконання екзаменаційного завдання. Слід відзначити, що у порівнянні з Україною російські умови в деяких компонентах є значно кращими для освіти сліпих. У Росії не зруйновано сиистему рельєфнокрапкового друку книг та періодичних видань для сліпих. Існує потужна система державних бібліотек для сліпих. Успішно розвивається виробництво рельєфнографічних та інших наочних посібників. У розвинених країнах активно закуповується найновітніша техніка для рельєфнокрапкового друку та інших форм рельєфного або мовного відтворення інформації. У школах для сліпих і слабозорих збережено систему іспитів. Останнім часом у провідних школах проводяться тренінги зі здавання єдиного державного екзамену на основі минулорічних екзаменаційних завдань. Це полегшує учням подальшу участь у типових екзаменаційних формах (наприклад, складанні тестів). На нашу думку, є у російському досвіді й вузькі місця. Залишаються сумніви щодо дотримання таємниці при виготовленні екзаменаційних завдань шрифтом Брайля. Нема повної чіткості у критеріях адаптації екзаменаційних завдань, що включать елементи графічного відображення. Не виключено суб'єктивного фактору при перенесенні відповідей сліпих абітурієнтів до екзаменаційного бланку членами комісії тифлоперекладачів. Поширеність практики участі випускників шкіл для сліпих і слабозорих у єдиному державному екзамені значною мірою залежить від готовності педагогічних колективів тих чи інших шкіл, що створює нерівні умови для випускників різних шкіл. З упевненістю можна стверджувати, що почасти це є наслідком того об'єктивного факту, за яким рівень відповідей на екзамені свідчить не тільки про здібності учнів, а й про ефективність роботи педколективу. При цьому інтернатна форма освіти створює труднощі на шляху відкритості для суспільства дійсної ситуації в освітніх закладах такого типу. Саме тому серед шкіл, що впроваджують участь своїх випускників у єдиному державному екзамені, перед ведуть ті школи, де завдяки столичному розташуванню кращою є матеріально-технічна база і на більш високому рівні ведеться викладання. В цілому самі російські фахівці з освіти сліпих та слабозорих дітей вважають, що система включення абітурієнтів з глибокими порушеннями зору до участі в єдиному державному екзамені є ще не досконалою, хоча й розвивається у правильному напрямку. Робота учасників цього Проекту у Москві підтверджує цей висновок, а також свідчить про те, що російський досвід у багатьох своїх складових може бути використаний при адаптації зовнішнього незалежного оцінювання до можливостей інвалідів по зору в Україні. 2.3. Досвід вступу сліпих абітурієнтів до Вищої школи у Польщі Виконавці Проекту мали нагоду познайомитися з польським досвідом реабілітації інвалідів по зору в цілому і сприяння освіті людей з глибокими порушеннями зору зокрема під час міжнародної конференції "Реабілітація сліпих у Польщі", що проводилася на початку грудня 2009 року у Варшаві. Конференція супроводжувалася цілою низкою супутніх заходів, серед яких на особливу увагу заслуговують виставка новітніх технічних засобів реабілітації сліпих та слабозорих, а також ретроспектива рельєфнокрапкових та рельєфнографічних засобів читання та письма сліпих, присвячена 200-річчю від дня народження винахідника шрифту для сліпих - Луї Брайля. Як у виступах на конференції, так і в запропонованих до огляду експонатах червоною ниткою проходила тема освіти незрячих людей. У тому числі предметну увагу було приділено питанням вступу до вищих начальних закладів та отримання вищої освіти. Польські партнери організували для української делегації зустрічі у Центрі допомоги неповносправним при Варшавському університеті та у Міністерстві вищої освіти Польщі. В університеті делегацію приймав проректор по роботі з неповносправними студентами, а у міністерстві - заступник міністра разом з відповідальними службовцями. В обох випадках відбулася тривала змістовна розмова, в ході якої були обговорені численні подробиці вступу та навчання сліпих у ВНЗ, продемонстровані конкретні зразки допоміжних матеріалів та екзаменаційних завдань, надрукованих шрифтом Брайля. Все це дало змогу сформувати певне уявлення про систему сприяння освіті сліпих у Польщі. Найбільш суттєвою відмінністю польської практики від української та російської є відсутність пільг для інвалідів при вступі до Вищої школи. Такий підхід продиктовано розумінням того, що вища освіта є не ціллю, а лише засобом інтеграції інвалідів у суспільство шляхом залучення їх до суспільно корисної праці відповідно до їх здібностей та фахової підготовки. Тільки ті інваліди, що змогли пройти жорсткий відбір до студентських лав, можуть здолати ще більші перешкоди при вирішенні проблеми свого якісного працевлаштування. Однак держава не залишає інваліда-абітурієнта наодинці з проблемою вступу до ВНЗ. Навпаки, вироблені чіткі критерії допомоги інвалідам, що прагнуть здобути освіту, створена потужна система сприяння освіті інвалідів. Основним компонентом цієї системи є реалізація принципу отримання неповносправними повноцінної середньої освіти. Стосовно осіб з глибокими порушеннями зору у цьому питанні вирішальне значення має технічне забезпечення освітнього процесу. Мова йде як про книжки шрифтом Брайля та рельєфнографічні посібники, так і про спеціальне устаткування, у тому числі спеціальну комп'ютерну техніку. І рівень забезпечення сліпих такою технікою разюче відрізняється не тільки від України, а й від Росії, де поступ порівняно з Україною також є відчутним. Суттєво відрізняється і механізм забезпечення інвалідів по зору спеціальною технікою та програмним забезпеченням. Якщо в Україні та Росії основними отримувачами державної допомоги на ці цілі є громадські організації, що далі сприяють працевлаштуванню чи освіті конкретних інвалідів, то у Польщі існує низка програм зі сприяння в освіті та роботі окремих інвалідів (принцип адресності). При цьому залежно від освітнього та фахового рівня, а також від конкретних потреб отримувачів допомоги вони поділяються на кілька груп, кожна з яких має свій особливий стандарт забезпечення тифлотехнікою та адаптивним програмним забезпеченням. Потреба у такій градації виникає через високу вартість спеціальних пристроїв (наприклад, брайлівських дисплеїв), що вимагає ретельного визначення дійсних потреб інваліда по зору. Отримуючи необхідну допомогу при навчанні, сліпі здають екзамени (так звану матуру) на рівних умовах зі здоровими випускниками шкіл. Єдиною преференцією залишається подовження часу на виконання екзаменаційного завдання. Якщо у Росії сліпі учні отримують додаткові півтори години, а слабозорі - одну годину для виконання завдання, то у Польщі як сліпі, так і слабозорі мають додатковий час у розмірі 50 відсотків від часу, визначеного для здорових учнів. За твердженням польських колег, цю норму взято з досвіду Сполучених штатів Америки. При підготовці екзаменаційних завдань для осіб з глибокими порушеннями зору польські тифлопедагоги стикаються з тією самою проблемою наявності графічних чи кольорових зображень, з якою мають клопіт відповідні фахівці і в інших країнах. Щоправда, поляки підійшли до цієї проблеми інакше, ніж росіяни. Перш за все, постулюється принцип недопущення зниження складності завдань порівняно зі здоровими абітурієнтами. Тому завдання з графічними компонентами потрібно не викидати, а описувати, а описуватись у спосіб, прийнятний для сприйняття сліпим. Конкретно цей спосіб повинен бути таким самим, яким він є у шкільних підручниках. Це тим більше справедливо, що на екзамені учень повинен довести наявність саме тих знань, яким його навчено у школі. Проте тут постає проблема того, у який, власне, спосіб слід адаптовувати шкільні підручники. Знов-таки визначено вихідний критерій, згідно до якого підручники для сліпих, надруковані шрифтом Брайля, повинні бути тими самими, що й підручники для масової школи, інакше важко буде говорити про здавання матуральних екзаменів на однаковому базисі знань. При цьому виникає ще одне обмеження - дотримання авторських прав фахівців, що створили підручники. Виходячи з цього обмеження, не можна змінювати текст підручника, написаного для зрячих дітей, але саме у цьому виникає потреба при подачі матеріалу для сліпих. Вихід знайдено такий: авторський текст підручника залишається незмінним, але в нього вносяться редакційні доповнення, які у потрібних місцях описують графічні елементи чи кольорові виділення, що мають місце у тексті. Такі редакційні вставки починаються і закінчуються спеціальними символами для їх відрізнення від авторського тексту. Так само вчиняють при підготовці екзаменаційних завдань: дослівно відтворюється завдання для зрячих абітурієнтів, але в нього вмонтовуються редакційні вставки, що пояснюють певні елементи візуального характеру. При виборі форми, у якій незрячий абітурієнт отримує екзаменаційне завдання, вибір цілком залежить від нього. Він може обрати завдання шрифтом Брайля, збільшеним шрифтом (або читаючи за допомогою відеозбільшувача) чи у вигляді комп'ютерного тексту, який він буде прослуховувати за допомогою програм синтезу мови. Так само він може обирати форму, у якій буде надаватися відповідь. Важливим питанням є безпосередній друк екзаменаційних завдань шрифтом Брайля. Завдяки широкому розповсюдженню спеціальної друкарської техніки існує чимало фірм, які можуть виконувати таку роботу. Центральна екзаменаційна комісія на конкурсних засадах визначає фірму, якій довіряється виконати цю роботу з урахуванням усіх аспектів, включно з дотриманням таємниці. Свого часу розглядалися дві альтернативи. За однією друк шрифтом Брайля мусили виконувати спеціалізовані фірми, а за іншою - окремі технічні фахівці, що знаються на друці шрифтом Брайля, яких мали залучати до роботи в системі Центральної екзаменаційної комісії. Друга альтернатива виглядала більш прийнятною, оскільки краще гарантувала додержання режиму таємниці завдань. Проте постало питання про контроль правильності надрукованих завдань, адже, окрім залученого фахівця, інші працівники, що займаються друком екзаменаційних матеріалів, не володіють шрифтом Брайля і не можуть повноцінно перевірити брайлівський текст. Разом з тим помилки у такому тексті є абсолютно неприпустимими, оскільки можуть стати підставою для оскарження всіх результатів екзамену. З урахуванням цих аргументів і було прийнято рішення про друк шрифтом Брайля на спеціалізованих фірмах, де може бути забезпечений контроль правильності цього друку. Після отримання екзаменаційного завдання незрячий абітурієнт виконує його, зрозуміло, самостійно, тобто записуючи відповіді шрифтом Брайля. Далі відповіді передаються членам екзаменаційної комісії, які здійснюють переклад брайлівського тексту на плоский і відповідним чином оформлюють екзаменаційний бланк. Слід підкреслити, що така система впроваджується не тільки на вступних екзаменах, а й під час навчання у ВНЗ. Це вимагає створення спеціальних служб, які б готували і друкували шрифтом Брайля екзаменаційні матеріали, а також у разі необхідності - навчальні посібники. Виходячи з цього, у Польщі розгорнуто масовану державну допомогу навчанню студентів-інвалідів. Щороку державні університети отримують цільову допомогу на суму близько 15 мільйонів доларів. Ці кошти можуть використовуватись тільки на потреби студентів-інвалідів - технічну підтримку, допомогу у доступі до аудиторій тощо. Оскільки найбільш дорогої техніки потребують саме сліпі студенти, можна стверджувати, що якраз вони мають найбільшу користь з цієї державної допомоги. Така відчутна державна допомога призводить до того, що центри допомоги студентам-інвалідам виникають практично у всіх університетах. Звісно, у підсумку підвищується якість освіти інвалідів і їхня конкурентноздатність на ринку праці. Польські фахівці визнають, що система сприяння освіті неповносправних студентів в їхній країні ще не є досконалою і знаходиться в процесі свого розвитку. На нашу думку, вона поки що має кілька вузьких місць. Зокрема, це стосується чіткого визначення структур, які повинні займатися адаптацією матуральних екзаменаційних завдань та їх друком шрифтом Брайля. Широке розповсюдження відповідної техніки як полегшує ці процеси, так і створює надмірну варіативність при прийнятті конкретних рішень. Залишаються не до кінця вирішеними питання перетворення складних плоскодрукованих текстів (особливо математичного характеру) на шрифт Брайля. При цьому польські фахівці орієнтуються на американську систему відображення символів у кодах Брайля, яка має свої не завжди зручні особливості. Така орієнтація пов'язана з намаганням використовувати американські програми обробки текстів для друку шрифтом Брайля. При цьому, як і в Україні, у Польщі відсутня власна національна стандартизація кодів Брайля. Внаслідок цього кожен університет друкує матеріали шрифтом Брайля за власними стандартами, що не може не викликати певних непорозумінь. Особливо неприйнятними такі непорозуміння є при загальнонаціональній вступній кампанії до ВНЗ. У цілому ж слід визнати, що вирішення питань доступу інвалідів до вищої освіти здійснюється у Польщі конструктивно і вельми динамічно. Держава виділяє на ці цілі значні кошти, а до того ж, технічна підтримка має певні фінансові джерела з коштів Євросоюзу. Громадські організації інвалідів по зору беруть активну участь у цих процесах, а держава підтримує з ними відкриті партнерські відносини. 3. Адаптація зовнішнього незалежного оцінювання в Україні до можливостей осіб з глибокими порушеннями зору Розглянувши суперечливість сучасної української практики стосовно можливості участі інвалідів по зору у кампаніях вступу до вищих навчальних закладів та проаналізувавши зарубіжний досвід такої участі, переходимо до викладення нашого бачення того, в який спосіб необхідно адаптувати умови незалежного зовнішнього оцінювання в Україні до можливостей людей з глибокими порушеннями зору. 3.1. Підготовка екзаменаційних завдань для осіб з глибокими порушеннями зору Вихідним принципом, який мусить бути покладений в основу підготовки тестових завдань для сліпих абітурієнтів, має бути тотожність завдань за їх складністю у порівнянні з завданнями загальнонаціонального зовнішнього незалежного оцінювання. В іншому разі виникає сумнів щодо потреби у адаптації цих завдань до можливостей сліпих взагалі. Адаптація повинна стосуватися лише тих компонентів завдань, що потребують для сприйняття або відтворення використання абітурієнтом зору. Такими компонентами є карти, схеми, графіки, діаграми, креслення, малюнки та інші графічні форми, а також кольорові виділення в цих формах або безпосередньо у тексті. Принципом адаптації повинен бути текстовий опис відповідного графічного (кольорового) компоненту. Читаючи опис шрифтом Брайля, абітурієнт повинен мати можливість цілком ясно уявити процес, предмет чи явище, інформація про які передається у графічній формі. Існують опрацьовані тифлопедагогами (фахівцями в галузі навчання сліпих) специфічні методи, способи та прийоми текстового опису графічної інформації. Ці описи використовуються при написанні підручників та навчальних посібників для сліпих дітей у середній школі. Щоправда, деколи автори таких підручників просто обходять (ігнорують) таку інформацію, що міститься у підручниках для масової школи. Якщо ми говоримо про повноцінну участь сліпих у зовнішньому незалежному оцінюванні, з цим підходом не можна погодитись. Таким чином, при підготовці тестових завдань для сліпих треба максимально використовувати накопичений тифлопедагогічний досвід і здійснювати опис графічних компонентів завдань у той спосіб, що має місце у шкільних підручниках для сліпих. Якщо ж відповідний аналог опису у підручниках відсутній, доведеться залучати кваліфікованих тифлопедагогів, що є фахівцями в тій чи іншій дисципліні, до адаптації тестових завдань. Це породжує певні проблеми. по-перше, розширюється коло осіб, причетних до конфіденційної інформації. По-друге, необхідно виробити чіткі інструкції для тифлопедагогів, які будуть залучені до адаптації тестових завдань. По-третє, потрібні додаткові заходи для оволодіння тифлопедагогами відповідними методиками і процедурами. Для унеможливлення розголошення таємниці і нанесення шкоди загальнонаціональному оцінюванню можна скористатися тим фактом, що при підготовці до нього розробляється кілька альтернативних варіантів завдань. При цьому для адаптації тестових завдань слід обрати не той варіант, який буде запропонований на загальнонаціональному тестуванні. Більше того, для адаптації тестових завдань до можливостей інвалідів по зору можна також розробити кілька варіантів, завдяки чому тифлопедагог, що здійснює адаптацію, не знатиме, який з варіантів, в решті решт, буде запропонований сліпим абітурієнтам. Звісно, залучений тифлопедагог повинен бути попереджений про відповідальність за розголошення конфіденційної інформації, залучений до виконання роботи у належний спосіб (з прийняттям на себе відповідних зобов'язань щодо додержання таємниці) і мати доступ до інформації лише з тієї дисципліни, в якій він є фахівцем і в адаптації завдань з якої бере участь. У співпраці з тифлопедагогами Український центр оцінювання якості освіти повинен вирішити ще одне питання - розробку методичних матеріалів для сліпих абітурієнтів. Ці інструкції будуть суттєво відрізнятися від аналогічних матеріалів для участі в загальнонаціональному тестуванні, враховуючи особливості читання і письма шрифтом Брайля. 3.2. Особливості друкування тестових завдань шрифтом Брайля Після розробки (адаптації) тестових завдань для сліпих абітурієнтів постає проблема їх друку шрифтом Брайля, який є універсальною системою читання та письма для сліпих як в Україні, так і в інших країнах. При цьому треба мати на увазі численні особливості шрифту Брайля. Друк шрифтом Брайля здійснюється на спеціальних пристроях (брайлівських принтерах), що формують рельєфнокрапкові символи на спеціальному папері. При цьому такий друк не є простим відтворенням на папері електронного набору, підготованого до друку плоским (чорнильним) шрифтом. Перш за все, брайлівські символи є значно більшими за розміром, ніж плоскодруковані, що зумовлено обмеженою чутливістю (роздільною здатністю) людських пальців. Так, відстань між початком поточного та початком сусіднього з ним брайлівських символів має становити не менше 6 мм, а відстань між початком поточного та початком сусіднього рядків - не менше 10 мм. Через це у рядку стандартного зошита вміщується лише 24 брайлівських символа, а на одній його сторінці - 18 рядків брайлівського тексту. Таким чином, брайлівський текст є значно більшим за розміром і повинен мати інший формат сторінок, ніж електронний набір, підготований для плоского друку. Коди шрифту Брайля являють собою комбінації з шести крапок матриці (клітинки) розміром дві крапки по горизонталі на три крапки по вертикалі. Така форма зумовлена розмірами найбільш чутливої ділянки пучки пальця, яким сприймається рельєфнокрапковий символ. Всього у шестикрапковій матриці Брайля можна відтворити 63 комбінації кодів (плюс пробіл), кількість крапок у яких змінюється від однієї до шести. Очевидно, такої кількості кодів замало для відображення усього різноманіття символів, що зустрічаються у плоскодрукованому тексті. Тому використовується принцип відтворення одного символу плоскодрукованого тексту двома або й трьома символами з кодів шрифту Брайля. Це збільшує обсяг брайлівського тексту порівняно з плоскодрукованим. Через обмежену кількість комбінацій крапок, доступних у брайлівській матриці, багато літер різних алфавітів у кодах Брайля співпадають за написанням. Це ж стосується співпадання написання цифр та певних літер. Для ідентифікації літер різних алфавітів та цифр використовуються спеціальні додаткові символи. Оскільки всі символи шрифту Брайля є однаковими за розміром, великі та малі літери безпосередньо не розрізняються. При реальній потребі у їх розрізненні (яка визначається за певними правилами) вводяться ідентифікуючі символи малих та великих літер. У шрифті Брайля нема можливості писати певні символи дещо вище або дещо нижче основного тексту. Тому для передачі наявності у тексті верхніх та нижніх індексів, горизонтальних дужок, складних стрілок тощо знову-таки потрібні додаткові брайлівські символи. Є й інші особливості брайлівського тексту. Наприклад, у певних випадках не ставляться пробіли перед рискою або після коми. Закрита лапка відрізняється від відкритої (на кшталт програми MS Word). При обробці електронного набору з метою подальшого роздрукування шрифтом Брайля частину змін до тексту можна внести за допомогою спеціальних комп'ютерних програм. Проте повної відповідності правилам відображення брайлівського тексту ці програми не дають. Особливо це стосується текстів українською мовою. Тому залишається потреба у постредагуванні, що здійснюється кваліфікованим редактором за Брайлем у "ручному" режимі. Після такого постредагування може знадобитись додаткове переформатування тексту. Разом з тим, вірогідно, зміниться і вигляд сторінок (наприклад, заголовок може опинитись на останньому рядку брайлівської сторінки, що є небажаним). Це вимагає нового макетування брайлівського тексту. Закінчивши редагування, текст можна роздруковувати шрифтом Брайля, що є компетенцією оператора. Враховуючи всі викладені складнощі, після роздрукування тексту шрифтом Брайля потрібно залучати досвідченого коректора, що перевіряє правильність та зовнішній вигляд брайлівського тексту. Потім редактор за Брайлем вносить коректорські правки до набору. В залежності від обсягів друку розрізняють поліграфічний та оперативний брайлівський друк. При першому (у брайлівських друкарнях) використовують спеціальні швидкісні друкарські машини. При другому використовують побутові брайлівські принтери, що комутуються до звичайних комп'ютерів. На нашу думку, враховуючи відносно невелику кількість учнів випускних класів шкіл сліпих України, для задоволення потреб їх участі у зовнішньому незалежному оцінюванні достатньо використовувати побутові брайлівські принтери. 3.3. Технологічні умови друку шрифтом Брайля тестових завдань Як показує польський досвід, існує два шляхи практичного вирішення питання про друк шрифтом Брайля екзаменаційних матеріалів для сліпих абітурієнтів. Перша можливість полягає у тому, що друк здійснюватиметься на базі Українського центру оцінювання якості освіти або його виробничих підрозділів. Друга можливість - замовлення такого друку підприємствам, що мають практичний досвід виконання аналогічної роботи. При першому варіанті необхідно мати (купити або взяти в оренду) спеціальний принтер брайлівського друку і розмістити його у відповідних умовах. Безпосередню ж роботу з підготовки текстів до роздрукування шрифтом Брайля і сам друк виконуватиме найнятий фахівець, що візьме на себе типові зобов'язання щодо збереження таємниці. Перевагою цього варіанту є саме можливість більш жорсткого збереження конфіденційності інформації, оскільки до роботи залучається мінімум додаткових осіб, а надруковані шрифтом Брайля матеріали залишаються в режимній зоні і не повинні несанкціоновано потрапити за стіни відповідного підприємства чи установи. Але цей варіант має і вагомі недоліки. Робота фахівця з роздрукування шрифтом Брайля, як показано вище, не є суто операторською і вимагає високої редакторської кваліфікації. Проте і при такій кваліфікації виконавець може зіткнутися зі складною ситуацією щодо правильності відображення шрифтом Брайля певної інформації і буде вимушений приймати самостійне рішення. І головне, що працівники підприємства чи установи, де буде здійснюватись друк шрифтом Брайля, не зможуть перевірити правильність виконаної роботи, оскільки не володітимуть відповідними знаннями. Якщо ж у екзаменаційних матеріалах, роздрукованих шрифтом Брайля, виявиться якась помилка, що дасть підстави для оскарження результатів тестування, шкода може бути вельми суттєвою. І відповідальність виконавця, що припустив помилку, не йтиме у порівняння з такою шкодою. При другому варіанті, коли виконавцем робіт із роздрукування екзаменаційних матеріалів шрифтом Брайля буде спеціалізоване підприємство, що має відповідний практичний досвід і добру репутацію, набагато легше забезпечити належну якість друку, оскільки можна залучити як редактора за Брайлем, так і такого ж коректора. До того ж, відповідальність юридичної особи може бути більш суворою, підкріпленою фінансовими важелями. Питання залишається лише у чіткому формулюванні положень договору та іншої супутньої документації. Та найважливіше при цьому варіанті - це передбачити можливість контролю (нагляду) за всім ходом брайлівського друку з боку особи, уповноваженої замовником. При цьому електронний набір мусить зберігатися не на жорсткому диску комп'ютера, а на з'ємному носії (сам комп'ютер має бути відокремлений від глобальної чи локальної мережі). На цьому носії здійснюватиметься редагування тексту, і з нього проводитиметься роздрукування. У виробничих перервах та після закінчення роботи носій залишається під контролем уповноваженої замовником особи і зберігається в умовах, що гарантують неможливість доступу до нього сторонніх осіб. Після роздрукування матеріалів шрифтом Брайля їх пакують, опечатують і, згідно з актом, передають замовнику. Транспортування, зберігання і розкриття цих матеріалів може здійснюватись відповідно до процедур, встановлених для цього відносно стандартних екзаменаційних матеріалів. Аналізуючи переваги та недоліки зазначених варіантів, ми приходимо до висновку, що другий варіант є більш доцільним, оскільки відповідає на головне питання - забезпечення автентичності відтворення тестового завдання і безпомилковості брайлівського тексту. Питання ж додержання таємниці можуть знайти адекватне рішення. Нагадаємо, що у Польщі та Росії було обрано саме другий варіант. На нашу думку, це не випадково і свідчить про обґрунтованість зробленого нами висновку. 3.4. Умови проведення зовнішнього незалежного оцінювання Очевидно, немає особливої потреби підкреслювати, що сліпі абітурієнти, як і їх зрячі однолітки, повинні бути заздалегідь ознайомлені з умовами складання тестових завдань. Таким чином, ці умови слід також надрукувати шрифтом Брайля і завчасно довести до відома абітурієнтів. Крім того, примірники таких матеріалів мусять бути в наявності і доступні сліпим абітурієнтам безпосередньо під час тестування. Якщо виходити з принципу, що для тестування сліпих абітурієнтів буде запропонований інший варіант завдань, ніж для абітурієнтів на загальнонаціональному тестуванні, виникає можливість проведення тестування сліпих у особливих умовах і не в один і той же час, що загальнонаціональне тестування. Це полегшить як організацію тестування сліпих абітурієнтів, так і створення для них належних умов. Слід відзначити небажаність включення сліпих абітурієнтів у загальні групи зі зрячими однолітками під час тестування. Як мінімум це зумовлено тим, що в процесі писання шрифтом Брайля виникає певний шум, який може заважати іншим абітурієнтам. Окрім того, виконання сліпим завдань у незнайомому середовищі (оточенні) підвищуватиме його психологічну напругу порівняно зі зрячими, що швидше адаптуються до нових умов. Це негативно впливатиме на результати тестування сліпого абітурієнта безвідносно до його знань. Крім того, виникає питання про необхідність додаткового часу, що надаватиметься сліпому абітурієнту на виконання завдання. Це також робить умови проведення тестування дещо особливими. При розгляді питання про надання сліпому абітурієнту додаткового часу слід підкреслити, що мова не йде про якусь пільгу. Йдеться лише про компенсацію часу, який сліпий витрачає на більш повільне читання і писання шрифтом Брайля, зумовлені технічними особливостями цих процесів, а не його навичками. Звичайно, такі навички у різних людей є неоднаковими і залежать як від об'єктивних факторів (наприклад, природної чутливості шкіри пальців, наявності уражень нервової системи чи наслідків травм), так і від тренованості особи. Нагадаємо, що в Росії визначено часовий бонус для сліпих абітурієнтів у розмірі півтори години, а у Польщі - 50 відсотків додатково до стандартного часу на виконання екзаменаційних завдань. При цьому не враховується характер екзамену, хоча, на нашу думку, це можна було б робити. Так, екзамени з мови і літератури вимагають відносно більшої роботи по читанню і писанню, ніж, наприклад, екзамен з історії. Так чи інакше, чим складнішим і, відповідно, чим довшим є екзамен, тим, загалом, більше треба прочитати і написати. Отже, відносна величина бонусу виглядає більш обґрунтованою. Таким чином, ми пропонуємо взяти за основу польську норму про збільшення часу виконання екзаменаційних завдань на 50 відсотків порівняно з часом, встановленим на загальнонаціональному тестуванні. 3.5. Виконання тестових завдань Отримавши та прочитавши тестові завдання (а в разі необхідності ще раз переглянувши методичні вказівки), незрячий абітурієнт приступає до відповіді на завдання. На відміну від зрячих абітурієнтів, він не заповнює екзаменаційний бланк і не вносить до нього закриті відповіді, а вписує ці відповіді шрифтом Брайля до спеціального зошита. При цьому йому достатньо вказати номер тестового завдання та варіант відповіді, яку він вважає правильною. Відкриті відповіді він на власний розсуд може записувати або спочатку на чернетках, а потім переписувати у офіційний зошит, або писати у цьому зошиті відразу. Закінчивши роботу, абітурієнт передає зошит члену екзаменаційної комісії. Тепер постає завдання перенести відповіді незрячого абітурієнта до стандартного екзаменаційного бланку. Для цього можна або запропонувати абітурієнту продиктувати відповіді (в тому числі письмові роботи), або зробити такий переклад без участі абітурієнта. Коли сліпий абітурієнт сам диктує свої відповіді, він опиняється у нерівних умовах зі зрячими однолітками. З одного боку, таке диктування є додатковою витратою енергії, що ставить його у невигідне становище. З іншого боку, не виключено, що по ходу диктовки абітурієнт змінить щось у своїх відповідях, користуючись, по суті, несанкціонованим часом на обдумування або й виходячи з реакції члена комісії, якому він диктує свої відповіді (може мати місце умисна або мимовільна підказка). Враховуючи ці обставини, ми вважаємо такий шлях небажаним. Щоб здійснити переклад виконаних завдань зі шрифту Брайля на плоский шрифт без участі сліпого абітурієнта, потрібні відповідні фахівці. Такими фахівцями можуть бути тифлопедагоги, які, наприклад, працюють у відповідній школі для сліпих. Проблема, вірогідно, полягатиме у тому, що тифлопедагог, який здійснюватиме зазначений переклад, може виявитись зацікавленою особою (як з позитивним, так і з негативним налаштуванням). Аби уникнути якої-небудь суб'єктивності, слід забезпечити колегіальність таких перекладів, поклавши їх на комісію тифлоперекладачів. При цьому безпосередній переклад повинен здійснювати тифлопедагог, що не є фахівцем з даної дисципліни. Задля забезпечення інтересів абітурієнта його письмові відповіді шрифтом Брайля мають зберігатись і після виконання перекладу. При необхідності вони повинні бути доступними для повторної перевірки. Отже, умови їх зберігання мають бути належними і виключати внесення змін сторонніми особами. Варто відзначити, що сьогодні за кордоном вже є програми оптичного розпізнавання шрифту Брайля з перетворенням зображення у форму електронного тексту. На нашу думку, в перспективі такі програми зможуть значною мірою замінити тифлоперекладачів при обробці виконаних сліпими абітурієнтами завдань. Після перекладу виконаних завдань зі шрифту Брайля залишається внести відповіді у стандартний бланк і здійснити перевірку їх правильності. Це може проводитись за стандартними процедурами. 3.6. Особливості оцінювання знань слабозорих абітурієнтів До наших завдань не входить детальний аналіз особливостей виконання тестових завдань слабозорими абітурієнтами, але, оскільки в ході вивчення і опрацювання проблем адаптації вступної кампанії до ВНЗ до потреб сліпих неодноразово вникають паралельні порівняння і відповідні питання, є сенс зробити кілька суттєвих зауважень. Рівень втрати зору може бути дуже різним і, як мінімум, призводить до поділу інвалідів по зору на три групи. До першої групи відносяться особи, що бачать не більше двох відсотків нормального зору. З таким рівнем зору діти вчаться у школах для сліпих і не можуть систематично використовувати залишковий зір при письмі і читанні. До другої групи відносяться особи із зором від двох до десяти відсотків. Такі діти, як правило, навчаються в школах для сліпих, але можуть навчатися і в школах для слабозорих, при цьому, певною мірою, можуть використовувати свій залишковий зір при письмі і читанні. У школах для слабозорих часто навчаються діти і з більшим залишком зору, які потім отримують третю групу інвалідності. Читають і пишуть такі діти майже вільно. Сильне розшарування слабозорих за рівнем залишкового зору не дозволяє створити для всіх них однакові умови, як це можна зробити і для цілком зрячих, і для тотально сліпих. Тут потрібні диференційовані засоби реабілітації. Такими засобами реабілітації (корекції зору) перш за все виступають окуляри та контактні лінзи. Але дедалі ширше використовуються потужні оптичні лупи та ще більш сильні електронні відеозбільшувачі. Якщо для слабозорої дитини підібрані необхідні засоби реабілітації, вона може читати екзаменаційний бланк і вносити до нього відповіді. Звісно, цей процес буде проходити повільніше, ніж у зрячих учнів. Тому, як і у випадку зі сліпими абітурієнтами, слабозорі потребують часу, який компенсуватиме їхній фізичний недолік. У Польщі і Росії до питання часового бонусу для слабозорих є дещо різний підхід. Поляки прирівнюють проблеми слабозорих до проблем сліпих і надають їм так само 50 відсотків додаткового часу. Росіяни надають слабозоим на півгодини менше, ніж сліпим, тобто додатково одну годину незалежно від тривалості екзамену. Таким чином, при тривалості екзамену у дві години, бонус є однаковим і у Польщі, і у Росії, а при тривалості екзамену у три години слабозорі у Польщі отримують додаткових півгодини. На нашу думку, великої розбіжності тут нема, але російський принцип розрізнення труднощів сліпих, що пишуть і читають шрифтом Брайля, та слабозорих, що пишуть і читають плоским шрифтом, є обґрунтованим. Для полегшення роботи слабозорих абітурієнтів під час тестування можна йти двома шляхами - або друкувати екзаменаційні бланки збільшеним шрифтом, або забезпечити абітурієнтів технічними засобами збільшення зображення. Важливо те, щоб абітурієнти працювали у звичних для себе умовах. У зв'язку з цим варто організовувати тестування слабозорих на базі шкіл для такої категорії дітей. При цьому повинен бути вироблений та затверджений стандарт технічної забезпеченості класів, у яких проходить тестування, відповідними засобами реабілітації. 3.7. Альтернативні моделі адаптації зовнішнього незалежного оцінювання для осіб з глибокими порушеннями зору У пропонованій роботі варто розглянути аспект проходження зовнішнього незалежного оцінювання незрячими та особами з глибокими порушеннями зору, які через ряд причин не використовують шрифт Брайля. Невикористання шрифту Брайля може бути зумовлене об’єктивними причинами: – різка втрата зору під час навчання у спеціалізованій школі для дітей з вадами зору, наслідком чого є неможливість складання незалежного оцінювання для слабозорих та непідготовленість до складання іспиту шрифтом Брайля; - учні, окрім основної (зорової) патології, мають і додаткові супутні захворювання, зокрема парез рук, тремор усього організму чи інші види рухової депривації, як наслідок, абітурієнти нездатні правильно заповнити брайлівську сторінку (у них рядки можуть наїжджати один на один, слова зливаються одне з одним, з’являються дірки в зошиті). Разом з тим, невикористання шрифту Брайля може бути зумовлене й суб’єктивними факторами: - значна кількість незрячих учнів, які мають високий рівень комп’ютерної грамотності, навіть на уроках віддають перевагу друку своїх робіт на власному комп’ютері, оскільки це значно економить час і робочий простір у ході виконання тестового завдання; - у сучасних тотально сліпих і парціально сліпих учнів значно знизилась швидкість читання за Брайлем; - багатьом школярам сприймати інформацію на слух значно легше, ніж читати її пальцями. У цьому сенсі можна звернутись до практики адаптації незалежного тестування у країнах Західної Європи. Можливими альтернативами у такому випадку є: - участь асистента для особи з глибокими порушеннями зору; - використання комп’ютера із спеціалізованим програмним забезпеченням. Спробуємо розглянути кожну з цих альтернатив. 1. Участь асистента при складанні зовнішнього незалежного оцінювання особами з глибокими порушеннями зору. До функцій асистента входить озвучування завдань незалежного тестування для абітурієнта та запис до контрольної форми відповідей, надиктовуваних абітурієнтом. При використанні зазначеної альтернативи необхідно окреме приміщення, де буде проходити іспит, аби при роботі асистента з абітурієнтом не створювати перепон для інших абітурієнтів. Разом з тим, проходження тестування в окремому приміщенні ставить під сумнів відкритість та рівність умов участі у незалежному оцінюванні. Крім того, суб’єктивними чинниками, що можуть вплинути на використання цієї альтернативи, є сприймання абітурієнтом завдань (його точність) а також (і це головне) сприймання асистентом відповідей, надиктовуваних абітурієнтом. Адже, певна неточність чи неузгодженість між надиктовуваним та написаним впливає на оцінювання і ставить під сумнів його об’єктивність. Описана вище альтернатива має право на існування у випадках, коли у особи з глибокими порушеннями зору є додаткові вади, що унеможливлюють використання нею інших альтернатив. 2. Використання комп’ютера із спеціалізованим програмним забезпеченням. Для складання незалежного оцінювання за цією альтернативою необхідно, аби у пункті проходження тестування був відповідний комп’ютер із програмою JAWS For Windows або іншою програмою, якою користується незрячий абітурієнт для доступу до інформації на моніторі. У разі, якщо тестування проходить у приміщенні спеціалізованої школи, то можна використовувати наявні відповідно обладнані комп’ютери. Центром оцінювання якості освіти відповідно до обраних абітурієнтом предметів повинно бути розроблене програмне забезпечення, яке має містити тестові завдання та бланки відповідей на ці завдання. Зазначене програмне забезпечення необхідно протестувати на предмет його доступності незрячим, співвідносності із програмами екранного доступу. Одна із форм програмного забезпечення може бути наступною: зразок програм із складання тестів IQ чи психологічних тестів. При відкритті програми абітурієнт потрапляє у розділ із списком завдань, що зазначені у вигляді гіперпосилань. Стрілками курсору можна ознайомитись із змістом завдання. У разі вибору якогось із завдань через клавішу вводу абітурієнт потрапляє у вікно із завданням, у якому готується відповідь. Залежно від форми відповіді (тест з альтернативними відповідями, які обираються, завдання із комплексними відповідями – підкреслення, визначення формули, математичні приклади, творчі завдання) формується й засіб такої відповіді. Для тестів з альтернативами відповіді перед кожною з альтернатив є можливість для встановлення "галочки". Абітурієнт обирає пункти відповідей і встановлює "галочку", де вважає за потрібне. Форми відповідей із математичними розрахунками, формулами, прикладами потребують редактора формул, яким абітурієнт послуговується при виконанні того чи іншого завдання. У вікні описового чи творчого завдання абітурієнту пропонується текстовий редактор, який знаходиться у тому ж вікні, що й завдання. Через відповідні гарячі клавіші, з якими абітурієнт попередньо знайомиться у вікні списку завдань або використовуючи клавішу F1 (контекстна допомога), абітурієнт може виконати команду «Остаточна відповідь». Підготувавши відповідь на завдання, абітурієнт через клавішу backSpace повертається у вікно із списком завдань. Причому, якщо абітурієнтом після підготовки завдання було виконано команду «Остаточна відповідь», після повернення у вікно із списком завдань тест, у якому було виконано команду «остаточна відповідь», втрачає статус гіперпосилання, і повернутись до вже виконаного завдання неможливо. Разом з тим, якщо абітурієнт перейшов у вікно із списком завдань, не виконавши команду «остаточна відповідь», усі внесені абітурієнтом дані зберігаються і у будь-який момент він може повернутися до виконуваного завдання для можливого подальшого його редагування. Після закінчення відведеного для складання тестування часу програма автоматично завершує роботу, зберігаючи внесені остаточні відповіді. Якщо ж абітурієнт виконав завдання до завершення відведеного часу, він може самостійно закрити програму. Програма повинна бути розроблена таким чином, щоб можна було рухатись лише по її розділах. Перехід у інші програми не допускається і прирівнюється до залишення абітурієнтом аудиторії. У такому разі програма блокується. У програмі має існувати контрольний бланк, куди автоматично вносяться дані. Цей бланк після завершення програми роздруковується та передається до пункту, де вносяться дані відповіді, або у форматі файлу програми, що зчитує дані із сканованих бланків, записується на відповідний носій. Дані програми залишаються збереженими та у разі апеляції можуть бути доступними для зчитування. Разом з тим, програма не допускає їх редагування після завершення роботи абітурієнта. Таким чином, альтернатива технології складання зовнішнього незалежного оцінювання за допомогою комп’ютера із програмним забезпеченням може бути реалізована. Разом з тим, абітурієнти, що обрали дану альтернативу, мають бути попередньо ознайомлені із роботою програми, її управлінням. Під час етапу експерименту абітурієнтам повинні бути запропоновані для апробації зазначені технології. Для застосування тієї чи іншої технології складання зовнішнього незалежного оцінювання абітурієнти із глибокими порушеннями зору повинні при реєстрації у центрі оцінювання заповнити відповідну форму, де вказати обрану альтернативу, а також обґрунтувати необхідність складання тестування саме за тією чи іншою альтернативою. Під час реєстрації у Центрі оцінювання абітурієнт має отримати чітке роз’яснення стосовно альтернатив проходження зовнішнього оцінювання. 4. Система заходів по впровадженню участі сліпих абітурієнтів у загальнонаціональному зовнішньому незалежному оцінюванні Як показує зарубіжний досвід, шлях від вироблення напрямних принципів участі сліпих у загальній кампанії вступу до вищих навчальних закладів через пристосування умов проходження єдиних іспитів до можливостей людей з глибокими порушеннями зору є тривалим і непростим процесом. Цей процес повинен об'єднувати зусилля уповноваженого державного органу, громадських організацій інвалідів по зору, тифлопедагогів - науковців і практиків, батьків дітей з глибокими порушеннями зору. Саме тому ми вважаємо за недостатнє просте викладення нашого бачення того, як повинно проходити тестування сліпих абітурієнтів, а пропонуємо розглянути ті заходи, які у своїй сукупності зроблять участь сліпих у зовнішньому незалежному оцінюванні цілком реальною. 4.1. Створення механізму співпраці Запропонована нами методика є складовою цілого Проекту, і першим елементом (етапом) її впровадження має стати обговорення цієї методики ще на стадії реалізації Проекту. Формою такого обговорення буде круглий стіл, присвячений тематиці Проекту. Завданням круглого столу стане не тільки обговорення якості самої методики, а, головним чином, намагання створити механізм співпраці між різними ланками суспільного життя, причетними до вирішення проблем освіти сліпих - педагогами шкіл сліпих, фаховими тифлопедагогами - представниками вузівської і академічної науки, працівниками Українського центру оцінювання якості освіти, фахівцями в галузі адаптації інформаційних технологій до потреб сліпих. Своєрідним цементом у цих зв'язках повинні стати громадські організації інвалідів по зору, які, власне, і виступили ініціаторами розробки тематики, що розглядається. Вже на цьому етапі важлива роль належить засобам масової інформації. Саме вони можуть і мусять сприяти популяризації ідей участі сліпих у зовнішньому незалежному оцінюванні як серед пересічних громадян, так і серед сліпих дітей, їх батьків та тифлопедагогів. Практичним завданням цього етапу є створення упевненості у відповідних фахівців, що поставлену проблему можна і треба вирішувати. 4.2. Підготовка і проведення експерименту Другим етапом має стати експеримент з організації участі сліпих абітурієнтів у зовнішньому незалежному оцінюванні. На цьому етапі, перш за все, треба визначити школу для сліпих дітей в Україні, педагогічний колектив якої щиро підтримає ідеї Проекту і візьме на себе значні турботи із впровадження цих ідей в практику. Визначивши майданчик для експерименту, необхідно буде силами Українського центру оцінювання якості освіти разом з зацікавленими суб'єктами розробити нормативну та методичну базу експерименту. Зокрема, для цього треба буде більш глибоко вивчити досвід Санкт- Петербурзької школи для сліпих, яка була подібним експериментальним майданчиком у Росії. Підготовка до проведення експерименту і саме його проведення вимагатиме певних фінансових ресурсів. Таким чином, невід'ємним завданням реалізації цього етапу буде пошук джерел фінансування - як державних, так і спонсорських. В ході експерименту повинні бути відпрацьовані всі складові процесу - підготовка тестових завдань з урахуванням специфіки сліпих абітурієнтів, друк їх шрифтом Брайля, проходження тестування, переклад відповідей абітурієнтів зі шрифту Брайля на плоский шрифт тощо. Слід взяти до уваги, що освоєння всіх цих компонентів повинно базуватись на систематичних методичних семінарах-тренінгах з тифлопедагогами, задіяними для реалізації експерименту. Час проведення експерименту - 2010 - 2011 роки. Після закінчення експерименту необхідно провести узагальнення його результатів і набутого досвіду. За підсумками цього узагальнення потрібно буде здійснити корекцію як нормативної, так і методичної бази, чітко поєднавши їх з загальною нормативною базою проведення зовнішнього незалежного оцінювання. За підсумками проведення експерименту слід буде знов провести масовану кампанію популяризації тих можливостей, які відкриваються перед сліпими абітурієнтами завдяки участі у зовнішньому незалежному оцінюванні. На цьому етапі повинні бути вирішені питання постійного фінансування державою всіх необхідних витрат, пов'язаних з участю сліпих абітурієнтів у зовнішньому незалежному оцінюванні. Варто розраховувати, що з 2012 року цю систему участі можна буде впровадити в практику в повному обсязі. 4.3. Передумови повноцінної участі сліпих абітурієнтів у зовнішньому незалежному оцінюванні Як випливає з вищенаведеного матеріалу, суто організаційні заходи щодо забезпечення участі незрячих абітурієнтів у зовнішньому незалежному оцінюванні не створять для них рівних умов зі зрячими, оскільки залишаються невирішеними питання якісної середньої освіти. І тут є як методикопедагоічні, так і матеріальні складові. Очевидно, що незрячій дитині було б легше здавати вступні іспити (як у разі участі у зовнішньому незалежному оцінювання, так і у разі проходження внутрішнього конкурсу у ВНЗ), маючи практичний досвід складання схожих випробувань. Більше того, саме такі іспити були б яскравим підтвердженням справжнього рівня освіти, що дає та чи інша школа. Проте незрячі діти в Україні позбавлені і потрібного їм при вступі до ВНЗ тренінгу, і об'єктивного визначення того, що їм дає школа. Нагадаємо, що у Польщі і Росії такі іспити існують, і вони не тільки не заважають освіті сліпих дітей, а й є вагомою складовою їх підготовки до повноцінного (освіченого) дорослого життя. Колись і в Україні такі іспити були, і їх відміна стала ведмежою послугою для дітей-інвалідів, зробленою, звісно, від великого гуманізму. Таким чином, відродження системи іспитів у школах для сліпих дітей є, на нашу думку, вкрай важливим питанням. Звичайно, легше щось відмінити, ніж знову впровадити. Можливо, треба застосувати диференційований підхід. Ті діти, що планують вступати до ВНЗ, повинні обов'язково складати, як мінімум, випускні іспити в рамках підсумкової державної атестації. Ті ж діти, які не збираються далі вчитися, можуть бути звільнені від такої атестації. При цьому, зокрема, будуть взяті до уваги можливі відхилення у інтелектуальному чи психічному розвитку таких дітей. Введення випускних іспитів для найбільш підготованих дітей підвищить їх статус у шкільному колективі, а, разом з тим, підвищить і статус самого навчання як форми самореалізації дитини. Це потягне за собою подальші зміни. Зокрема, необхідність додаткових занять і тренінгів для повноцінного проходження тестування. Треба відзначити, що зрячі діти сьогодні призвичаюються до тестів не тільки завдяки шкільній системі, а й завдяки численним комп'ютерним навчально-ігровим програмам, які зараз охоплюють практично всі навчальні дисципліни. Комп'ютер взагалі починає відігравати роль другого після вчителя наставника, і постійний доступ до нього відчутно пришвидшує розвиток дітей. Проте цього у повній мірі не можна сказати про дітей, що навчаються у школах для сліпих. Хоча ці школи вже обладнані комп'ютерними класами, заняття в них проходять, в основному, на уроках інформатики. Це абсолютно не той рівень доступу до комп'ютера, який зараз мають зрячі діти. На нашу думку, настав час говорити про необхідність обладнання кожного навчального місця у школах для сліпих комп'ютером з програмами синтезу мови. Саме це є найбільш адекватним шляхом (способом) системного підвищення якості освіти у школах для сліпих. Звичайно, мова не йде тільки про комп'ютерне дозвілля. Набагато важливіше інтегрувати комп’ютерні технології у навчальний процес, як це все більшою мірою відбувається зі зрячими дітьми. Проте основним питанням тут є аж ніяк не фізична присутність у кожному класі необхідної кількості комп'ютерів. Потрібні спеціальні програмно-педагогічні розробки, які, на нашу думку, можуть бути здійснені у співпраці тифлопедагогів-науковців і фахівців у галузі адаптивних комп'ютерних технологій. І тут не можна не сказати про ще одне вузьке місце: значна частина тифлопедагогів взагалі не володіє спеціальними комп'ютерними програмами для сліпих. Інколи старшокласники шкіл для сліпих, що мають комп’ютери удома, знають ці програми набагато краще за своїх вчителів. Зрозуміло, що для зміни ситуації потрібні значні зусилля як при підготовці, так і при перепідготовці тифлопедагогічних кадрів. Тотальне комп'ютерне оснащення шкіл для сліпих не відкидає потреби у різкому збільшенні випуску брайлівських книг - підручників, хрестоматійної літератури, книжок для позакласного читання, художньої літератури. Особливо це важливо у молодших і середніх класах. Хоча у старших класах потреба у літературі ще більше зростає, тут, на нашу думку, важливіше забезпечити дітей додатковими комп'ютерними пристроями (брайлівськими дисплеями), що дозволяють читати електронні тексти шрифтом Брайля. В Україні практично відсутня база випуску рельєфнографічної продукції, яка є невід'ємною формою забезпечення дітей з глибокими порушеннями зору наочними посібниками. Без численних карт, схем, креслень, малюнків годі й говорити про повноцінне формування абстрактного мислення. Так саме важливими є об'ємні та повномірні наочні посібники - макети, муляжі, геометричні тіла, опудала (скелети), конструктори. Саме через ці форми відбувається адекватне знайомство на дотик з оточуючим середовищем і навколишнім світом. І знов-таки серйозної уваги цьому напрямку сьогодні не приділяється. Ми окреслили лише кілька суттєвих напрямків, але й вони дозволяють чітко зрозуміти, що для підвищення якості викладання та покращання матеріально-технічної бази шкіл для сліпих не допоможуть жодні паліативні рішення. Потрібна принципово інша державна політика у цій галузі. І для формування такої державної політики, на нашу думку, вкрай важливо підготувати спеціальну державну програму з розвитку освіти сліпих дітей. Звичайно, можуть закинути, що така програма повинна стосуватися всіх дітей-інвалідів, але ж очевидно, що освіта сліпих дітей має принципові особливості саме через характер цієї інвалідності - унеможливлення безпосереднього доступу до переважної частини інформації освітнього характеру. Питання розробки та прийняття такої державної програми, на перший погляд, досить далеке від проблеми участі сліпих абітурієнтів у зовнішньому незалежному оцінюванні. Проте, насправді, ці проблеми нерозривно пов'язані. Оцінювання якості знань на рівних умовах означає створення таких умов перш за все у школі, і тут без належної державної політики не обійтись. З іншого боку, будь-яке оцінювання - це лише засіб у сприянні освіті, а не самоціль, і саме як такий засіб для розвитку здібностей сліпих його ми розглядаємо. Висновки Ще з часів французького просвітництва XVIII століття стало ясно, що за рівнем ставлення суспільства до проблем освіти сліпих можна оцінювати ступінь його цивілізованості. І невипадково, що саме на вершині цього процесу освіта сліпих перетворилася на регулярне явище. Сьогодні про цивілізованість українського суспільства так само можна говорити в контексті ставлення до освіти сліпих. І створення умов для їх повноцінної участі у зовнішньому незалежному оцінюванні навчальних досягнень стане лакмусовим папірцем у цій справі. У більш чи менш віддаленій перспективі слід відмовитися від усяких пільг при вступі сліпих до вищих навчальних закладів. Саме у цьому буде вияв справжнього, а не показового гуманізму. Звичайно, ми не пропонуємо зробити це миттєво, не створивши цілісної системи повноцінної підготовки сліпих абітурієнтів до вступу у вищі навчальні заклади. І все-таки слід постійно пам'ятати про це стратегічне завдання. Україна не може стояти осторонь від гуманістичних тенденцій щодо освіти сліпих, які втілюються в інших країнах. Сподіваємося, що вивчення відповідного зарубіжного досвіду та проведені у рамках Проекту дослідження, які покладені в основу запропонованої методики, доводять ці твердження цілком переконливо.