В.М. Турський, адвокат, Заслужений юрист України, голова громадської організації "Інформаційний центр незрячих юристів України та допомоги інвалідам". Вступ до доповіді. Хочу привітати вас з такою гарною подією, з проведенням цієї конференції, і не в звичайному місці - в центрі Києва, де нас зустрічають як бажаних гостей. Подякувати в першу чергу Осадчому Олександру Михайловичу, бо ми його називаємо хрещеним батьком, почесним членом наших організацій, який першим простягнув руку для створення юридичного адресу за адресою: вулиця Глибочицька, 72, де була заснована 11 років тому громадська благодійна організація "Інформаційний центр незрячих юристів України та допомоги інвалідам". Подякувати хочеться голові профспілок Юркіну Олександру Володимировичу за те, що постійно Федерація профспілок дбає не тільки про інвалідів, а й про всіх громадян, не дивлячись на те, що існує агресія з боку владних структур. Вона зачепила і законодавство. Відштовхують від погодження документів Федерацію профспілок, і в більшості, де вони не погоджуються зі спільними наказами міністерств Праці, освіти, Охорони здоров'я. Під такими документами повинен бути підпис і Федерації профспілок, як йшли ці документи до 1994 року. Погодження роблять, але підписи не беруть від Федерації профспілок. Тобто йде таке однобоке впровадження чинного законодавства, і Федерацію профспілок, виходить, тільки інформують про події, які повинні пройти або про документи, які повинні бути прийняті. Так само йде погодження й при прийнятті законів і так далі. Той факт, що на сьогодні активність незрячих людей стала вищою, що створено вже на сімдесят п'ятому році Товариства Сліпих організації незрячих, що працюють по окремим напрямкам, говорить про те, що незрячі люди стають освідченими, набувають впевненості і можуть вирішувати свої проблеми, допомагати своїм друзям, таким же колегам по хворобі, бути причетними до таких подій, що проходять зараз. Одинадцять років нашої роботи припало на початок застосування комп'ютерних технологій. Ці технології для незрячих привели до злиття з технологіями інших, здорових людей, і таким чином було залучено велику масу бажаючих незрячих використати ці сучасні технології, сучасне законодавство і при бажанні бути в авангарді нашого суспільства - працювати, отримувати освіту і допомагати іншим. Організації незрячих юристів існують тільки в двох країнах - Україні та Сполучених Штатах Америки. Ми входимо як складова частина до Союзу юристів України, Адвокатів України, завжди приймаємо участь у всіх конференціях. На нашому прикладі(незрячих юристах і адвокатах) Союз юристів бачить активність незрячих людей. Також нас було запрошено на десяту річницю заснування Інституту олбутсмена в Україні, і також там ми виступали з доповіддю серед омбудсменів з різних країн світу. Це говорить про те, що незрячі люди стають одними з активних людей в нашій Україні. Тому доповідь спрямовано на юридичну, адвокатську діяльність при правовому захисті інвалідів по зору. Верховенство права в адвокатській діяльності при здійсненні правової допомоги інвалідам. Українське тлумачення принципу верховенства права дається у ст. 8 Конституції України: "В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується." У своїй адвокатській діяльності завжди пам'ятаєш слова з преамбули Конституції України: "Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію - Основний Закон України." Вперше прийнято в Україні КАС. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. (ч.1. ст. 2.) У п. 1, ч. 1, ст. 7 КАС України говориться, що принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є верховенство права. Стаття 8 цього кодексу має назву "Верховенство права", яка зазначає: "1. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого окрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. 2. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. 3. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України ( 254к/96-ВР ) гарантується. 4. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини." Коли говориться про людину та громадянина, то маються також на увазі особи з інвалідністю, які є частиною нашого народу і складають п'ять відсотків всього населення України, - це біля двох з половиною мільйонів громадян. Щорічно отримують вперше інвалідність сто двадцять шість тисяч осіб. Через велику смертність населення України чисельність інвалідів не збільшується, але постійно оновлюється. За даними Міжнародної організації охорони здоров'я, на Україні повинно бути, через Чорнобильську катастрофу і чисельні негаразди, біля сімнадцяти відсотків населення з інвалідністю. В усьому світі існує за статистичними даними десять відсотків інвалідів при загальній кількості шістсот п'ятдесят мільйонів осіб. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. Ст. 1 цього закону проголошує: "Інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами." Відповідно до п. 2.1 інструкції "про встановлення груп інвалідів" МОЗ України N 16.01/20 від 28.12.91 встановлено, що підставою для встановлення першої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідками травм, уродженими дефектами, що призводять до різко вираженої соціальної дезадаптації внаслідок неможливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересуванням, самообслуговуванням, участю у трудовій діяльності, якщо вказані порушення викликають потребу у постійному сторонньому догляді чи допомозі. При забезпеченні засобами компенсації анатомічних дефектів чи порушених функцій організму, створенні спеціальних умов праці на виробництві чи вдома, можливе виконання різних видів праці. В п. 4 цієї інструкції встановлено анатомічні дефекти і прирівняні до них стани, при яких надається перша група інвалідності: 4.1.1. Відсутність очей. 4.1.2. Уроджені рудиментарні очні яблука. 4.1.3. Субатрофія обох очних яблук з гостротою зору з переносимою корекцією до 0,01. З першою групою інвалідності в Україні налічується біля триста тисяч осіб. Як ці громадяни України здійснюють принцип Верховенства права? А якщо точніше зазначити, як держава забезпечує відносно до цих громадян реалізацію принципу Верховенства права? КАС України набрав чинності з 1 вересня 2005 року. Пунктом 2 розділу VII прикінцевих та перехідних положень цього кодексу передбачено, що положення цього Кодексу щодо звільнення особи від оплати правової допомоги та забезпечення надання правової допомоги, а також частина третя статті 90 цього Кодексу набирають чинності з моменту набрання чинності відповідного закону. До цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України. В різних проектах очікуваного закону не береться до уваги стан людини, її інвалідність, йдуть розмови навколо забезпеченості. Інвалідам в першу чергу першої групи недостатньо виділяється коштів на догляд за ними, їх лікування та харчування і зовсім у прожитковому мінімумі не згадується про потребу у правовому забезпечені. Додаткове навантаження лежить на адвокаті, який надає інваліду правову допомогу у тому, як подолати бар'єри фізичні, психологічні, транспортні, будівельні і т.ін. разом з реалізацією прав інваліда. Верховенство права для людей з інвалідністю гарантує виконання зобов'язань держави, встановлених статтями Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Так ст. 35 цього закону гарантує, що інваліди забезпечуються засобами спілкування, що полегшують їх взаємодію між собою та з іншими категоріями населення. Мова спілкування між оточуючими та людьми з інвалідністю здійснюється за допомогою різних пристроїв та технологій, залежно від захворювання та навичок людини, що має фізичний дефект. Так люди з проблемами слуху застосовують різного виду слухові апарати, слабозорі для читання застосовують також різного виду прилади для збільшення тексту та спеціальне освітлення, сліпі застосовують прилади, що дозволяють користуватися шрифтом Брайля, звуковими комп'ютерними технологіями. Додатково інвалід першої групи обов'язково повинен мати спеціально навчену людину для надання йому сторонньої допомоги. Сліпому необхідний секретар-чтець, глухому сурдоперекладач. Звичайно ж, скалічена хворобою людина потребує спеціально пристосованого саме під неї місця для спілкування. Так, слабозорим необхідна лампа для додаткового освітлення на столі і т.ін. Сучасні технології дозволяють пристосовувати комп'ютер та спеціальне комп'ютерне обладнання для спілкування. Розвиток людських цінностей розвиває і природне право людини. Не було двісті років тому окулярів, слухових апаратів, штифта Брайля, комп'ютерів - не було і права на їх використання. Тому в законах закладено вимогу забезпечити людей з інвалідністю можливістю максимально бути наближеними до прав і можливостей здорових людей і не створювати штучні бар'єри. В цьому законі закладені спеціальні вимоги у окремих статтях, у яких говориться: "Стаття 26. Органи державної влади, підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання) зобов'язані створювати умови для безперешкодного доступу інвалідів до житлових, громадських і виробничих будинків, споруд, громадського транспорту, для вільного пересування в населених пунктах. Стаття 27. Планіровка і забудова населених пунктів, формування житлових районів, розробка проектних рішень, будівництво і реконструкція будинків, споруд та їх комплексів без пристосування для використання інвалідами не допускається. У тих випадках, коли з об'єктивних причин неможливо пристосувати для інвалідів діючі об'єкти, за рішенням органів місцевого самоврядування за участю відповідних підприємств (об'єднань), установ і організацій створюються інші сприятливі умови життєдіяльності інвалідів, зокрема, будівництво спеціальних об'єктів. Фінансування зазначених заходів здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, а також підприємств (об'єднань), установ і організацій, які не мають можливості пристосувати свої об'єкти для інвалідів." Нажаль, вже більше 15 років такі побажання в нашій державі лише декларуються, а за кордоном це є нормою життя. Верховенство закону для наших чиновників ще не стало верховенством права, і соромно, що це верховенство права немічні люди повинні виборювати, а не надаватися здоровими людьми, які розуміють, що обов'язки треба виконувати, але їхня культура і свідомість не набула належного правового рівня. Надаючи адвокатську допомогу інвалідам, доводиться роз'яснювати представникам держави, що інваліди - це не щось таке не відоме, а це такі ж люди, які наділені рівними з усіма громадянами правами. Таке безпідставне порушення Верховенства права у нашій державі потрібно викорінювати шляхом широкого висвітлення можливостей та способу життя інвалідів, проведення серед міліції, прокурорів, суддів, адвокатів, державних службовців, спеціального курсу навчання спілкування та поводження з особами, що волею долі стали інвалідами. Такий курс потрібно ввести у ВУЗах поруч з етикою та естетикою. На практиці здорові люди поважають в більшості собі подібних. Любов до ближнього не проявляється у спілкуванні з інвалідом. Цю біблійську заповідь доводиться нав'язувати учасникам процесу. Проведення у судах засідань у суддівських кабінетах, або у непристосованих залах, де немає для учасників процесу столів, куди можна покласти папери, або зробити записи, говорить про елементарну неповагу суду до учасників процесу. Що тоді можна говорити про ті випадки, коли учасниками процесу стають інваліди? Кодекс України про адміністративні правопорушення показує, що суддя наділений такими повноваженнями (ст. 185-3) щодо хворої людини або інваліда, що неявку цієї особи до суду суддя може сприйняти за прояв неповаги до суду, що виражається у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача як непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого, і такі прояви тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Неможливо до людини з інвалідністю застосовувати таку правову норму і назвати цю норму закону Верховенством права, особливо до позивача, але можливий прояв насильства і порушення прав людини в цьому вбачається. У міжнародній конвенції про захист і заохочення прав і достоїнства інвалідів, що прийнята у 2007 році, зазначено: "Стаття 13 Доступ до правосуддя 1. Держави-учасниці забезпечують інвалідам нарівні з іншими доступ до правосуддя, у тому числі шляхом надання процесуальних можливостей з урахуванням віку, для того щоб про ефективне здійснення ними прямих і непрямих учасників, у тому числі свідків, у всіх юридичних процесах, включаючи стадію розслідування й інші стадії попереднього провадження. 2. З метою сприяння забезпеченню ефективного доступу інвалідів до правосуддя держави-учасниці сприяють належному навчанню тих осіб, що працюють у сфері відправлення правосуддя, включаючи співробітників поліції і місць позбавлення волі." Мета цієї Конвенції полягає в заохоченні, захисті і забезпеченні повного здійснення інвалідами на рівній основі всіх прав людини й основних свобод. Принципами цієї Конвенції є: a) повага невід'ємного достоїнства, особиста самостійність, включаючи свободу робити свій власний вибір, а також незалежність людини; b) недискримінація; c) повне та ефективне залучення та включення в суспільство; d) повага різноманітностей та прийняття інвалідності як частини людської багатоманітності та гуманності; e) рівність можливостей; f) доступність; g) рівність чоловіків і жінок; h) повага еволюціонуючих здатностей дітей-інвалідів та повага прав дітей-інвалідів зберегти свою індивідуальність. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити та заохочувати повне здійснення всіх прав людини та основних свобод всіма інвалідами без будь-якої дискримінації за ознакою інвалідності. З цією метою держави-учасниці зобов'язуються: a) вживати всі необхідні законодавчі, адміністративні та інші заходи для здійснення прав, визнаних цією Конвенцією; b) вживати всіх належних заходів, в тому числі законодавчих, для зміни чи відміни існуючих законів, постанов, звичаїв та практики, що дискримінують інвалідів; c) враховувати у всіх стратегіях і програмах захист та заохочення прав людини інвалідів; d) утримуватись від будь-яких дій та практики, що не узгоджуються з цією Конвенцією, та забезпечувати, щоб державні органи та установи діяли у відповідності до цієї Конвенції; e) вживати всіх належних заходів для ліквідації дискримінації за ознакою інвалідності, будь-якою особою, організацією або приватним підприємством; f) здійснювати дослідження, розробку або сприяти розробці, наявності і використанню: - товарів, послуг, устаткування й об'єктів універсального дизайну для задоволення особливих нестатків інвалідів, що повинні вимагати лише мінімальної можливої адаптації і мінімальних витрат, для того щоб вони могли задовольняти особливі нестатки інвалідів, і просувати ідею універсального дизайну в розробці стандартів і керівних принципів; - нових технологій, включаючи інформаційно-комунікаційні технології, засобів, що полегшують мобільність, пристосувань, технологій, що підходять для інвалідів, з приділенням першочергової уваги дешевим технологіям; g) надавати інвалідам доступну інформацію про засоби, що полегшують мобільність, пристосування й асистивні технології, включаючи нові технології, а також інші форми допомоги, допоміжні послуги й об'єкти; h) заохочувати викладання фахівцям і персоналові, що працює з інвалідами, прав, визнаних у цій Конвенції, для того щоб удосконалювати надання допомоги і послуг, гарантованих цими правами. 2. У відношенні економічних, соціальних і культурних прав кожна держава-учасниця зобов'язується вживати заходів при максимальному використанні наявних у неї ресурсів і, у разі потреби, у рамках міжнародного співробітництва, з метою поступового досягнення повної реалізації цих прав, без збитку для безпосередньо застосовних зобов'язань, що витікають з міжнародного права, прав людини. 3. При розробці і застосуванні законодавства і стратегії з метою реалізації цієї Конвенці і в рамках інших процесів прийняття рішень з питань, що стосуються інвалідів, держави-учасниці діють у тісному контакті з інвалідами і за їхньої активної участі, включаючи дітей-інвалідів, через організації, що представляють їх. 4. Ніщо в цій Конвенції не торкається положень, що в більшому ступені сприяють реалізації прав інвалідів і можуть міститися в законах держави-учасниці або нормах міжнародного права, що діють у цій державі. Не допускається ніяких обмежень або відхилень стосовно до основних прав людини, визнаних або існуючих в будь-якій державі-учасниці цієї Конвенції, відповідно законам, конвенціям, постановам або звичаям, під тим приводом, що ця Конвенція не визнає таких прав або що вона визнає їх у меншому обсязі. 5. Положення цієї Конвенції поширюються на всі частини держав без яких-небудь обмежень або вилучень. Держави-учасниці визнають, що всі особи рівні перед законом та мають право на однаковий захист з боку закону та однакове його використання без будь-якої дискримінації. Держави-учасниці забороняють будь-яку дискримінацію за ознакою інвалідності та гарантують інвалідам рівний та ефективний правовий захист від дискримінації за будь-якими підставами. Для заохочення рівності та ліквідації дискримінації держави-учасниці вживають всі належні кроки для забезпечення надання всіх розумних зручностей. Конкретні заходи, необхідні для прискорення чи досягнення фактичної рівності інвалідів, не вважаються дискримінацією за змістом цієї Конвенції. Непотрібно чекати прийняття нашою державою цієї конвенції. Прояв божої любові та людської гідності повинен бути присутній у кожної людини. Проявляючи дискримінацію до інших, ми в першу чергу дискримінуємо себе. Мати нам дала життя для того, щоб ми були гідними мати звання Людини. Верховенство права постійно розвивається і притягує до себе втілення справедливості, рівності, любові, ненасилля, миру, правди, добра і багатьох інших проявів людяності на нашій планеті Земля. Післямова. Ми бачимо, що, коли людина-інвалід не має відношень з нашою бюрократичною системою, то знаходиться в такому начебто розслабленому стані. Але протиставляємо ми інвалідів і чиновників, - не проти злочинців або правопорушників. Тобто наші основні супротивники - ті люди, які повинні робити добро, які повинні дбати про інвалідів. Це йде у нас боротьба с протизаконністю, з безправ'ям самих підзаконних актів. І тому доводиться доказувати свою правоту, що ти маєш право мати право. Ми привертаємо увагу до нас, до України інших адвокатів, інших правозахисних структур для того, щоб міжнародне законодавство могло прийти і діяти так, як воно діє в Європі. Щоб у нас, якщо стоїть знак "Не можна їхати в протилежний бік (односторонній рух)", то незалежно, чи це їде генеральний прокурор, чи якийсь чиновник - він повинен їхати тільки в правильному напрямку. Це діє для пересічних громадян, а не для чиновників. Для ДАІ, для прокуратури, для суддів оці закони не діють. То виходить, що не інваліди мають якісь пільги, а мають пільги у нас такі силові структури. І ми будемо проводити такі конференції, звертати увагу, що ми є на світі, що незрячі люди мають рівні права, а може навіть особливі. Треба звернути увагу для того, щоб не було соромно нашій державі, нашій спільноті, що незрячі люди не можуть реалізувати такі ж самі права, які реалізуються в європейських державах, а то й навіть в державах Сходу. Я щиро-щиро всім дякую. В кого які проблеми будуть - звертайтеся до нас. Будемо спільно допомагати вирішувати. І я думаю, що ця конференція також є ще одним кроком до захисту нашого природнього права, верховенства права і законності.